[Ciko 0]

Ми звикли мислити категоріями мережі - IP, метадані, fingerprinting браузера, кореляція трафіку. Але є цілий клас атак, що взагалі не стосується мережі як такої, а працює через фізичні побічні ефекти пристрою. Їх прийнято називати side-channel атаками, і в контексті деанонімізації вони набагато цікавіші, ніж здається на перший погляд.


Візьмемо для початку аналіз електроспоживання. Ідея не нова, вона родом із криптоаналізу — атаки типу differential power analysis застосовувалися ще проти смарт-карток для вилучення криптографічних ключів через коливання енергоспоживання чіпа під час обчислень. Але та ж логіка масштабується і на рівень цілого пристрою: характер енергоспоживання ноутбука або телефону змінюється в залежності від того, які процеси виконуються, які програми активні, який тип навантаження йде на CPU і GPU. Теоретично за профілем енергоспоживання можна з достатньою точністю реконструювати патерн активності користувача, навіть не маючи доступу до самих даних.

Другий вектор, який мене особисто зачепив найбільше, це акустичний аналіз звуку клавіатури. Існують дослідження, що показують, що кожна клавіша має злегка унікальний акустичний підпис через положення щодо мікрофона і механіки самого перемикача. З навчанням моделі на достатньому обсязі даних можна відновлювати текст, що набирається, просто по звуку набору, записаному через мікрофон ноутбука, телефону, що лежить поряд, або навіть через дзвінок в Zoom. Це повністю обходить будь-яке шифрування трафіку, тому що атака відбувається до того, як дані взагалі потрапляють до мережі.

Третій момент – це аналіз вібрації та даних акселерометра. Сучасні смартфони набиті сенсорами, які формально не вимагають дозволів користувача так само, як камера або мікрофон. Але акселерометр здатний фіксувати мікровібрації від натискань на екран або фізичну клавіатуру, що лежить на тій самій поверхні. Відомі дослідження, де за даними гіроскопа та акселерометра відновлювали PIN-коди та навіть окремі слова при наборі тексту на сусідньому пристрої.

Що поєднує всі ці вектори і чому я вважаю їх недооціненими в контексті анонімності конкретно. Людина може побудувати ідеальну мережеву модель захисту - Tor, компартменталізація, окремі віртуальні машини, нічого зайвого в трафіку. Але якщо фізичний пристрій, на якому все це відбувається, знаходиться в середовищі зі сторонніми сенсорами — чи то скомпрометований додаток з доступом до акселерометра, чи розумна колонка в тій же кімнаті, чи просто загальний ноутбук на столі з іншим пристроєм — модель загроз повинна розширюватися за межі мережі.

Мені здається, ця тема погано обговорюється саме тому, що вона вимагає фізичного доступу або близькості, на відміну від віддалених мережевих атак, і тому багато хто вважає її теоретичною екзотикою. Але з урахуванням того, скільки у нас навколо пристроїв із мікрофонами та сенсорами руху, недооцінювати цей клас атак мені здається помилкою.